Такий висновок зробив Самуель Джалаліан – соціолог Мюнхенського університету імені Людвіга і Максиміліана (LMU), який вивчає нерівність в освіті та розподілі майна. В інтерв’ю виданню TZ уродженець Ерлангена пояснив, звідки береться бідність і чому система соціального захисту, попри всі її сильні сторони, часто впирається у власні межі.
Джалаліан описує механізм, який багато хто воліє не помічати: бідність у Німеччині часто переходить від батьків до дітей. Найбільше ризикують діти з малозабезпечених сімей, а також люди, які захворіли або втратили роботу. На думку соціолога, освіта визначає шанси на підйом, а соціальна держава не може забезпечити вихід із бідності.
Незаслужений спадок бідності
Джалаліан не погоджується з тим, що бідність виникає з вини самої людини. “Ми справді відповідаємо за свої вчинки, але наші можливості й перешкоди в житті визначаються зокрема суспільними умовами, у яких ми живемо”, – підкреслює він.
Соціолог починає з батьківського дому
У 2024 році під загрозою бідності перебувала кожна сьома дитина в Німеччині. У дітей з міграційною історією цей ризик був у чотири рази вищим, ніж у корінного населення країни.
“Той, хто зростає в таких умовах, у середньому отримує менше підтримки в сім’ї, має гірші шанси на освіту й частіше опиняється на низькооплачуваній роботі”, – пояснює Джалаліан. Крім того, наші школи налаштовані так, що дитина, народжена в Німеччині й така, що вільно володіє німецькою, має більше шансів на добру освіту вже з початкової школи, ніж діти з іммігрантським минулим. Оцінювання успішності відбувається в початковій школі, адже, згідно зі знанням трьох предметів, один із яких – німецька. У підсумку дитина-мігрант змушена йти на робітничі спеціальності у звичайну середню школу, навіть маючи IQ вищий, ніж у дитини, народженої в Німеччині. Він називає це незаслуженим спадком бідності.
Людина може збідніти й з причин, які від неї не залежать: через хворобу, втрату роботи, розлучення або догляд за родичами. Бідність із власної вини соціолог відносить до маргінальних явищ. За його даними, у 2024 році лише 0,4 відсотка здорових отримувачів “Бюргергельду” не працювали, хоча могли.
Освіта як ключ – і межі соціальної держави
Головним важелем соціального підйому Джалаліан називає освіту. “Шкільний атестат, добра професійна освіта або виш – це умова для роботи, яка забезпечує життєдіяльність людини”, – зазначив він.
Т. зв. “освітня воронка” Німецького центру досліджень вищої освіти й науки (DZHW) показує, наскільки великий розрив серед учнів. Зі 100 дітей у сім’ях із вищою освітою навчання у виші починають лише 78. У сім’ях без вищої освіти таких дітей ще менше – 25%.
За оцінкою соціолога, соціальна держава надійно підтримує людей, яких спіткали хвороба або втрата роботи. Він називає це її сильною стороною. Але, як продовжує Джалаліан, складніше вивести людей із бідності надовго. У Баварії цю проблему поглиблюють висока орендна плата й вартість життя. І додає: “При цьому легко випустити з уваги, які величезні статки зосереджені на верхньому кінці розподілу фінансів”.



