У Нью-Йорку міністр закордонних справ Йохан Вадефуль обговорив із DW реальні шанси країни на успіх у майбутньому голосуванні, яке обіцяє стати одним із найскладніших за останні десятиліття.
Атмосфера в дипломатичному кварталі Мангеттена підкреслює серйозність моменту. Конвой німецької делегації насилу пробивається крізь щільний потік нью-йоркських вулиць. Під пронизливе виття сирен і шум клаксонів, що викликає звичне невдоволення перехожих, які поспішають, автомобілі міністерства рухаються до Першої авеню.
У підсумку міністр закордонних справ Йохан Вадефуль прибув до монументальної будівлі Організації Об’єднаних Націй всього за кілька хвилин до призначеного часу. Зустріч проходила в самому серці установи з 80-річною історією — у залі засідань її наймогутнішого органу, Ради Безпеки.
Робочий графік міністра у штаб-квартирі ООН гранично стиснутий. У своїй лаконічній трихвилинній промові Вадефуль торкнувся критичних питань морської безпеки, підкреслив дестабілізуючі наслідки затяжного конфлікту в Ірані та акцентував увагу на стратегічній проблемі можливого перекриття Ормузької протоки.
Завершивши виступ, Вадефуль зайняв місце за знаменитим столом для конференцій у формі підкови — місцем, де приймаються рішення про санкції та миротворчі операції. Однак незабаром протокол нагадав про сувору реальність: міністра ввічливо попросили пересісти в сусідні ряди для гостей. Причиною послужило те, що на поточний момент Німеччина не входить до числа країн, які приймають рішення в Раді.
Вадефуль: «Шанси хороші»
Глава німецького зовнішньополітичного відомства поставив перед собою амбітне завдання: повернути країну за цей стіл на дворічний період — у 2027 і 2028 роках. Історичний досвід Берліна в цьому питанні солідний: Федеративна Республіка Німеччина вже шість разів обиралася непостійним членом Ради Безпеки, востаннє виконуючи ці функції у 2019 і 2020 роках. Тим не менш, розклад сил залишається незмінним: ключові важелі управління і право вето зберігаються за «великою п’ятіркою» постійних членів — США, Китаєм, Росією, Францією і Великобританією.
В ексклюзивному інтерв’ю для DW Йохан Вадефуль висловив обережний, але підкріплений фактами оптимізм щодо перспектив майбутнього обрання. Міністр зазначив: «Я б сказав, що шанси хороші, але це змагання і живий демократичний процес. Ми можемо як виграти, так і програти — у міжнародній політиці можливі обидва варіанти. Однак у нас є вагомі аргументи. Німеччина не просто спостерігає, ми активно працюємо на світовій арені і є одним із найбільших контріб’юторів у системі ООН».
Механіка виборів вимагає від німецької дипломатії ювелірної точності. З десяти непостійних місць п’ять підлягають ротації під час червневих виборів. Щоб зайняти одне з них, Берліну необхідно заручитися підтримкою двох третин від 193 держав — членів ООН. Враховуючи, що голосування проводиться таємно, навіть публічні обіцянки підтримки не гарантують підсумкового результату.
Реалізація цього завдання ускладнюється тактичними прорахунками минулого. Німеччина заявила про свою кандидатуру відносно пізно, коли група західноєвропейських держав уже сформувала консенсус навколо кандидатур Австрії та Португалії. Це означає, що традиційний європейський ресурс підтримки вже частково розподілений, і Берліну доводиться шукати союзників на інших географічних напрямках.
Основну ставку Вадефуль, судячи з усього, робить на Африканську групу — найбільший електоральний блок в ООН, що об’єднує 54 країни. У межах гранично насиченого 29-годинного візиту міністра до Нью-Йорка було заплановано цілу низку двосторонніх зустрічей із лідерами африканського континенту.
Зустріч із представниками Африканського союзу
Найбільш значущим етапом нью-йоркської програми став візит глави МЗС до представництва Африканського союзу (АС). Під час переговорів Вадефуль делікатно нагадав партнерам про статус Німеччини як однієї з найщедріших держав-донорів у світі, чиї фінансові вливання підтримують безліч гуманітарних програм та програм розвитку на континенті. Однак, коли міністра попросили сформулювати суть німецької заявки без прив’язки до бюджетних цифр, акцент змістився в бік політичної емпатії.
«Девіз нашої кампанії такий: світовій спільноті слід обирати країну, яка володіє необхідним досвідом і щиро зацікавлена в тому, щоб проявляти більше розуміння щодо інтересів інших держав і континентів», — пояснив Вадефуль у бесіді з журналістами.
Додатковим козирем Берліна є підтримка Німеччиною давньої вимоги Африканського союзу щодо реформування структури ООН, а саме — надання країнам Африки двох постійних місць у Раді Безпеки. Ця позиція імпонує багатьом делегатам з АС і створює фундамент для взаємної підтримки. У кулуарах штаб-квартири ООН уже звучать думки, що, незважаючи на пізній старт, системна робота німецького МЗС із країнами, що розвиваються, може принести необхідні плоди.
Чи зберігає ООН свою актуальність?
В експертних колах, однак, не вщухає дискусія про доцільність настільки масштабних дипломатичних зусиль. Критики вказують на те, що в сучасну епоху, коли право сильного все частіше домінує над міжнародними угодами, роль Ради Безпеки стає все більш символічною.
«Безумовно, ми перебуваємо під безпрецедентним тиском», — визнав Йохан Вадефуль на завершення розмови. — «Уся багатостороння система ООН проходить перевірку на міцність». Тим не менш, міністр підкреслив непохитну віру Берліна в інституційний підхід: «Я глибоко переконаний, що класична дипломатія залишається єдиним інструментом, здатним запобігти остаточному переходу до глобального хаосу».
На тлі триваючих конфліктів в Україні, Судані та на Близькому Сході ці слова звучать як програмна заява. Німеччина явно прагне не просто зайняти крісло в залі засідань, а й стати модератором повернення до післявоєнного порядку, заснованого на чітких правилах. Чи вдасться Берліну реалізувати цей сценарій, стане зрозуміло за підсумками червневого голосування, де кожен голос із 193 країн-учасниць матиме вирішальне значення для майбутнього німецької дипломатії.
Latest Posts
