Однак у сучасному геополітичному контексті ці дві ідентичності часто сприймаються як непримиренні протилежності. Єврейський музей Мюнхена вирішив кинути виклик цьому стереотипу, представивши нову експозицію, яка досліджує спільність двох культур та феномен гібридної ідентичності, що зберігається всупереч історичним розломам.
Виставка отримала назву «Yalla: арабсько-єврейські зіткнення». Слово «Yalla» знайоме багатьом: в арабській мові воно означає заклик до дії — «Вперед!» або «Давай!». Сьогодні це слово стало свого роду лінгвістичним мостом, що широко використовується і в сучасному Ізраїлі. Той факт, що майже половина єврейського населення Ізраїлю — так звані мізрахі — мають коріння в країнах Близького Сходу та Північної Африки, часто відходить на другий план у новинному порядку денному. Сім художників, чиї роботи представлені в залах музею, спробували осмислити цю складну спадщину, перетворивши особисті біографії на художні висловлювання.
Переплетені традиції
Однією з центральних і найбільш емоційно насичених робіт експозиції став об’єкт, що складається з двох переплетених тканин. Це чорно-білий таліт — традиційне єврейське молитовне вбрання — та плетений килим, що візуально відсилає до молитовних килимків, які використовують у мечетях. Автор інсталяції, Джозеф Сассун Семах, навмисно згорнув їх разом, створюючи єдине ціле. Цей жест можна трактувати і як політичний маніфест, і як глибоко інтимне освідчення в любові до обох культур, які сформували особистість художника.
Біографія Семаха сама по собі є ілюстрацією теми виставки. Він народився у 1948 році в Багдаді і є онуком останнього верховного рабина цього міста. До 1951 року в Іраку існувала процвітаюча і впливова єврейська громада, що налічувала десятки тисяч людей. Історія його родини — це історія раптового розриву з домом, який століттями був рідним, і спроба зберегти свою цілісність у нових умовах, де колишня ідентичність стала здаватися «недоречною».
Між двох стільців: арабсько-єврейська ідентичність
Ульріке Хейкаус, яка представляє Єврейський музей Мюнхена, зазначає, що для сучасного європейського глядача словосполучення «єврей з арабським корінням» часто звучить як оксюморон. Вона підкреслює, що жорстке протиставлення цих понять — продукт відносно недавньої історії. Коріння нинішнього відчуження сягає колоніальної політики XIX століття, піднесення національних рухів та трагічних подій XX століття, включаючи вплив європейського антисемітизму та подальше створення Держави Ізраїль.
Ці історичні процеси штучно розділили те, що органічно функціонувало протягом понад тисячі років. Інтеграція євреїв в арабський простір була настільки глибокою, що їхнє штучне виокремлення призвело до зростання насильства та нерівності. Робота Джозефа Сассуна Семаха у вигляді рулону з молитовних тканин наочно ілюструє цей статус-кво: інсталяція не лежить на твердому ґрунті, а спирається краями на два стільці. Вона ширяє в повітрі, позбавлена фундаменту, символізуючи крихкість і нестійкість становища людей, які опинилися на стику двох конфліктуючих світів.
Розрив у мистецтві та культурі
Концепція «надлому» та фрагментарності простежується практично в кожному експонаті. Усі сім учасників виставки — представники громади мізрахі, чиї предки приїхали з Єгипту, Марокко, Іраку чи Лівану. Для них внутрішній розрив — це не просто негативний досвід, а простір для творчості та пошуку нових сенсів. Художниця Хорі Іцхакі, яка народилася в Ізраїлі в родині вихідців з Іраку та Марокко, представила на виставці шестиметрову сосну, підвішену в просторі.
Це дерево — потужний символ сіоністського проєкту з перетворення ландшафту: після заснування держави землі активно засаджувалися соснами, щоб надати близькосхідній природі рис звичної європейської естетики. Підвішене дерево з пофарбованим у білий колір стовбуром у Іцхакі виглядає як чужорідний об’єкт, позбавлений ґрунту, що змушує замислитися про ціну культурної асиміляції та спроби стерти справжню історію регіону.
Яку роль відіграють ідентичність і культура?
Куратори виставки свідомо уникають дидактики, воліючи ставити відвідувачам прямі запитання. Інформаційні стенди спонукають до рефлексії: які образи виникають при слові «араб»? Який вигляд має у вашому уявленні «арабський єврей»? Чи можливо зберегти зв’язок із корінням, якщо фізичне повернення до місць походження неможливе через війни та закриті кордони? Через фотографії, відеороботи та скульптури автори досліджують ці «порожні простори» пам’яті.
На особливу увагу заслуговує робота Дора Злехи-Леві, який зафіксував синагогу Бейрута в Лівані. Відео супроводжується інтерв’ю з ізраїльтянином, який у дитинстві відвідував цю будівлю, а через десятиліття повернувся туди вже як солдат. Ракета, що пошкодила синагогу, стала метафорою зруйнованого дитинства та неможливості повернутися в минуле.
Виставка «Yalla: арабсько-єврейські зіткнення» не претендує на роль історичного підручника. Її завдання — через емоційний вплив мистецтва показати, що за сухими політичними гаслами стоять живі люди з багатогранною і часто трагічною ідентичністю. Зрештою, експозиція стає важливим кроком до усвідомлення того, що спільне коріння та культурні перетини можуть бути міцнішими за будь-які стіни, зведені ідеологіями.
Latest Posts
