Тисячі людей загинули. До 80-ї річниці цих подій федеральний президент Штайнмаєр та президент Угорщини Шуйок провели в Мюнхені пам’ятні заходи.
Восени та взимку 1944/45 років, коли армії Гітлера та його союзників зазнали поразки в Радянському Союзі, Червона армія просувалася за кількома напрямками в бік Східної та Центральної Європи. Особливо запеклою була битва за Будапешт. Угорська столиця перебувала в оточенні протягом шести тижнів. Один з останніх очевидців тих подій, Міхаель Кретц, поділився в кількох інтерв’ю спогадами про капітуляцію Будапешта в лютому 1945 року: «Нас привезли в Ерчі, невеличке містечко за кілька кілометрів на південь від Будапешта. Там було від 15 000 до 20 000 полонених, яких вивели на двір».
Свідчення очевидця: дії радянських військ
Міхаель Кретц є угорським німцем, представником етнічної групи дунайських швабів. Він народився недалеко від Будапешта і у віці 21 року був призваний до угорської армії як водій. Він згадував, як жорстко солдати Радянського Союзу поводилися з угорськими та німецькими військовополоненими після взяття Будапешта.
Кретц розповів: «Один солдат наказав: євреїв сюди, робітників туди, хворих у цей бік. У мене була набрякла нога, і я вирішив піти до хворих. Там стояли радянські лікарі, які ретельно оглядали кожного. Щоразу, коли вони виявляли того, хто не був хворим, підходили двоє солдатів і забивали його палицями до смерті. Вони били людину доти, доки вона не переставала подавати ознаки життя. Я тоді подумав: це кінець. Коли я опинився останнім перед лікарем зі своєю набряклою ногою, він, на щастя, підтвердив: хворий».
Десятки тисяч угорських німців на примусових роботах у Радянському Союзі
Міхаель Кретц згадував, що його разом з іншими ув’язненими тримали в підвалі. Проте через шість днів йому вдалося вислизнути в момент, коли охорона виявила неуважність. Це була вкрай ризикована дія — він бачив на вулицях усюди тіла людей, застрелених при спробах втечі. Менше з тим Кретцу вдалося видати себе за хвору цивільну особу та возз’єднатися зі своєю родиною. Пізніше вони були депортовані та втекли до Німеччини, де почали життя заново.
Їм вдалося сховатися, коли солдати Червоної армії затримували молодих жінок та чоловіків для відправлення до Радянського Союзу в робочі табори. Це було розпорядження головнокомандувача Червоної армії Йосипа Сталіна. Він називав це «роботою в рахунок відшкодування збитків». Згідно з радянськими джерелами, як примусових робітників до Радянського Союзу було вивезено близько 30 000 угорських німців, за угорськими ж даними їхня кількість могла сягати 60 000 осіб.
Тисячі людей не пережили примусові роботи
Угорська історикиня з університету Печа Беата Маркус дослідила обставини депортації цих людей. Вона встановила, що їх перевозили в закритих вагонах для худоби — точніше, у вугільні басейни Донецького регіону, на Кавказ та в Уральський регіон. Багато хто замерз або помер від голоду під час поїздки, що тривала тижнями. Маркус зазначила: «У робочих таборах загинула приблизно третина людей. Причинами були хвороби та недоїдання. Їм доводилося виконувати важку роботу у вугільних шахтах та на будівництвах».
Ті, хто вижив, у більшості випадків були звільнені через три–п’ять років. Більшість угорських німців згодом емігрували до Баварії, Баден-Вюртемберга, Гессена та Австрії.
Джерело: Bayerischer Rundfunk
Latest Posts
