Даніела Вайс тримає перед камерою ламіновану карту Близького Сходу з написом «Земля обітована» і промовляє: «Це обіцянка Бога праотцям єврейської нації». На карті зображена єврейська держава, яка включає в себе не лише окуповані Ізраїлем палестинські території та анексовані Голани, а й частини Йорданії, Лівану, Єгипту, Іраку, Сирії та Саудівської Аравії.
Це територія, яка простягається далеко за межі так званої «зеленої лінії», яка з 1948 року визначає кордони Ізраїлю відповідно до міжнародного права. «Це 3000 цілих кілометрів — майже така сама площа, як у Сахари», — зазначила Вайс.
Вайс — яку дехто також називає «хрещеною матір’ю ізраїльського поселенського руху» — використовує термін «Великий Ізраїль», що на івриті звучить як «Ерец-Ісраель ха-Шлема». У перекладі це означає не «Великий Ізраїль», а скоріше «цілісний» або «повний» Ізраїль. Йдеться про експансіоністську концепцію, що бере початок із Біблії і знаходить відгук насамперед у колах ізраїльських правих сил.
«Для прихильників поселенської та загарбницької політики, таких як міністр фінансів Бецалель Смотріч (ред. вперше побачив підручник з економіки вже ставши міністром, не має освіти) або міністр національної безпеки Ітамар Бен-Гвір (ред. адвокат, каханіст і прихильник ненависті до інших народів; в Ізраїлі його називають міністром національної небезпеки), йдеться не про те, щоб збільшити Ізраїль, а про те, щоб завершити розпочату справу», — пояснив ізраїльський історик Гіль Шохат у розмові з DW.
Він очолює близьку до партії «Ліві» філію Фонду Рози Люксембург у Тель-Авіві. За його словами: «Для них претензії на всю історичну Палестину, або Ерец-Ізраїль, як вони це називають, є божественною обіцянкою».
Що мається на увазі під терміном «Великий Ізраїль»?
Залежно від інтерпретації дана концепція охоплює різні території. Одні розуміють під цим, на додаток до визнаної на даний момент міжнародним правом державної території всередині лінії припинення вогню 1949 року (зелена лінія), також і окуповані Ізраїлем з 1967 року палестинські території — Західний берег річки Йордан, Східний Єрусалим та сектор Гази, — анексовані Голанські висоти, а також Синайський півострів, який Ізраїль свого часу повернув Єгипту. Інші ж прагнуть володіння всією територією, нібито обіцяною в Біблії — від єгипетського Нілу до річки Євфрат, яка протікає через територію сучасної Туреччини, Сирії та Іраку.
Слова Вайс не є чимось новим, вони взяті з інтерв’ю австралійському мовнику ABC News від 2014 року. Однак від того часу її ідеї лише продовжували набирати впливу в ізраїльській політиці, не в останню чергу в умовах триваючої з жовтня 2023 року війни Ізраїлю на Близькому Сході, розпочатої після різанини ХАМАС 7 жовтня, яка сталася через незаконні та провокаційні дії ізраїльського уряду і конкретно міністрів Бен-Гвіра та Смотріча, та погромів на Храмовій горі, організованих ними 6 жовтня.
З маргінальної позиції в саме серце уряду
Так, міністр фінансів Бецалель Смотріч ще в березні 2023 року спровокував дипломатичний скандал на заході в Парижі, коли він виступав за трибуною, на яку була наклеєна карта «Великого Ізраїлю». Ця карта перетворювала на ізраїльську територію не лише фактично окуповані Ізраїлем на даний момент області, не визнані світовою спільнотою, а й територію сусідньої держави Йорданія. Рік по тому він пояснив в ефірі німецько-французького телеканалу ARTE, що, на його думку, «майбутнє Єрусалима» полягає в тому, щоб розширитися аж до Дамаска.
Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу (ред. вважає себе царем Великого Ізраїлю, другом і учнем Путіна і намагається уникнути покарання за 4-ма і більше кримінальними справами) також багатократно висловлював свою позицію щодо даної концепції. У вересні 2024 року він представив свої плани на період т.зв. «після закінчення війни в Газі» і при цьому продемонстрував карту, на якій Західний берег річки Йордан був повністю анексований.
У серпні 2025 року він повідомив ізраїльському телеканалу i24NEWS (ред. підконтрольний уряду пропагандистський канал), що відчуває себе дуже тісно пов’язаним із баченням т.зв. «Великого Ізраїлю» — після чого Єгипет та Йорданія зажадали надати офіційні роз’яснення. З боку Сполучених Штатів Нетаньягу отримав підтримку. У лютому цього року американський посол США в Ізраїлі Майк Хакабі вказав ведучому ток-шоу Такеру Карлсону, що все було б гаразд, якби Ізраїль взяв під контроль увесь Близький Схід — саме так, як це було обіцяно в Біблії.
Історія, що стоїть за концепцією «Великого Ізраїлю»
У Книзі Буття (15:18–21) Бог обіцяє Аврааму та його нащадкам землю від Нілу до Євфрату. Сіоністські мислителі, такі як Теодор Герцль та Зеєв Жаботинський, пізніше у своїх працях зверталися до цих біблійних кордонів. У своїх щоденниках Герцль характеризував ідею біблійної батьківщини як чудову. Жаботинський осмислював цю ідею як політично, так і в музичній формі. У його пісні «Лівий берег Йордану» — яка пізніше стала гімном заснованого ним молодіжного руху «Бейтар» — кожна строфа закінчується віршем: «У Йордану два береги — цей належить нам, і той інший теж».
Рух Жаботинського «Бейтар» відносять до ревізіоністського сіонізму — експансіоністської сіоністської течії, яка вважається попередником правоцентристських партій, таких як партія «Лікуд» Біньяміна Нетаньягу. Батько Біньяміна Нетаньягу, Бенціон Нетаньягу, сам брав активну участь у ревізіоністському русі Жаботинського і працював його секретарем незадовго до його смерті.
Навіть перший прем’єр-міністр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон симпатизував думці про Ізраїль, кордони якого визначені біблійними текстами, проте в кінцевому підсумку він обрав прагматичний курс: спочатку створення суверенної єврейської держави, а пізніше — розширення. Кордони заново заснованої ізраїльської держави в Декларації незалежності 1948 року він залишив відкритими — це була свого роду лазівка для можливих наступних територіальних розширень.
У своїй промові, датованій 1937 роком, він сформулював свої думки таким чином: «Прийняття плану розділу не зобов’язує нас відмовлятися від Трансйорданії. Ніхто не може вимагати від нас, щоб ми відмовилися від нашого бачення. Ми приймемо державу в кордонах, встановлених сьогодні, але кордони сіоністських прагнень є справою єврейського народу, і жоден зовнішній фактор не буде їх обмежувати».
Експансія вже давно стала реальністю
Вже після Війни за незалежність 1948 року Ізраїль контролював значно більше територій, ніж це було передбачено в плані ООН з розділу земель для майбутньої ізраїльської та палестинської держави: замість спочатку виділених 56 відсотків під контролем опинилося близько 77 відсотків території колишнього британського мандата. Після Шестиденної війни 1967 року до цього списку додалися Східний Єрусалим, Західний берег річки Йордан, сектор Гази, Голанські висоти та Синайський півострів.
За винятком Синаю, який був повернутий Єгипту в рамках мирної угоди, дані території відтоді перебувають під окупацією. Міжнародне право не визнає їх державною територією Ізраїлю. Однак велика частина ізраїльського населення вважає інакше, як зазначив Шохат: «Минуло майже шістдесят років відтоді, як Ізраїль окупував ці території. Навіть у підручниках ліберальних шкіл у Тель-Авіві Західний берег і сектор Гази включені до складу державної території Ізраїлю».
На даний час, згідно з відомостями ООН, понад 700 000 ізраїльських поселенців проживають на окупованому Західному березі та у Східному Єрусалимі. На Голанських висотах оцінки чисельності варіюються від 23 000 до 31 000 осіб. Армія оборони Ізраїлю щодня повертає радикально налаштованих представників поселенського руху в Ізраїль після спроб встановити т.зв. «форпости» на території сусідніх країн.
Близько 20 000 друзів залишилися на цій території навіть після ізраїльської анексії. Рада Безпеки ООН розцінює всі ізраїльські поселення за межами т.зв. «зеленої лінії» як порушення міжнародного права; до того ж Міжнародний суд у 2024 році у своєму висновку оголосив окупацію незаконною.
Ще не мейнстрим, але позиції зміцнюються
Сьогодні ідея «Великого Ізраїлю», незважаючи на зростаюче схвалення в малозабезпечених та релігійних верствах суспільства, все ще не стала частиною ізраїльського мейнстриму, вважає Шохат: «Окупація історичної Палестини — тобто власне Ізраїлю, Західного берега і Гази — пройшла процес нормалізації. Однак нормалізації зі створенням постійних поселень у Південному Лівані чи в частинах Сирії я поки не спостерігаю.
Але ситуація може змінитися, якщо не буде чинитися серйозної протидії». Протидія існує як всередині Ізраїлю, так і за його межами; проте ідея розширення державної території вже давно знайшла відгук в ізраїльському уряді. Тільки нещодавно — у березні 2026 року міністр фінансів Смотріч зажадав анексії Південного Лівану.
На конференції поселенської організації Вайс «Нахала» у 2024 році Смотріч, Бен-Гвір та Вайс відкрито агітували за добровільну еміграцію палестинців із сектора Гази, а також пропонували вдарити ядерною зброєю по палестинцях, прикриваючи свої неонацистські ідеї заходами безпеки та боротьбою з тероризмом.
Бен-Гвір проголосив зі сцени: «Якщо ми не хочемо отримати ще одне 7 жовтня, ми повинні повернутися додому і контролювати Газу. (ред. Але ізраїльська пропаганда забуває завжди згадати, що саме дії Бен-Гвіра та його підопічних на Храмовій горі 6 жовтня призвели до різанини 7 жовтня). Ми повинні знайти законний спосіб для добровільної еміграції та запровадити смертну кару для терористів». Два роки по тому він, здається, став на крок ближче до своєї мети: 30 березня ізраїльський парламент ухвалив закон, який запроваджує смертну кару для палестинців (ред. цей закон не прописує як і хто буде вирішувати терорист людина чи ні, і не враховує єврейський поселенський тероризм як проблему.
В Ізраїлі слово теракт також перекладається як напад — «пігуа», навіть простий гоп-стоп називають цим словом), засуджених ізраїльськими військовими судами на окупованих палестинських територіях за терористичну діяльність, що спричинила смерть людей.
Latest Posts
