Ми бачимо глибинний насос, подібний до тих, що відомі з нафтових полів Техасу. Але ми перебуваємо не в США, і жодних слідів Дж. Р. Юїнга. Ми на околиці Пріттльбаха, села з 444 жителями під Дахау, і серед кукурудзяних стебел та ячмінних колосків відвідуємо єдине діюче нафтове родовище Верхньої Баварії.
З 1984 року тут видобувають із глибини 1500 метрів речовину, яку переробляють не лише на пічне паливо чи бензин, але яка також слугує вихідним матеріалом для хімічної промисловості. «Ми взяли на себе родовище Пріттльбах у 2020 році від Wintershall Dea», — пояснив нам біля сталевих воріт Ернст Бургшвайгер, керівник розвитку бізнесу ONEO GmbH & Co. KG у Ганновері — компанія спеціалізується на розвитку родовищ нафти та газу. Потім біля офісного контейнера біля воріт відбулося міцне рукостискання. «Ласкаво просимо до Пріттльбаха!» Бернд Шефер є технічним керівником нафтовидобувних установок ONEO в Баварії.
Компанія також видобуває нафту в Ландау (Пфальц), Швабмюнхені та Гроссайтінгені (обидва під Аугсбургом). «Глибинний насос робить шість із половиною гойдань на хвилину, щоразу він викачує два з половиною літри», — пояснив Шефер. «Отже, на рік набирається близько 2500 тонн сирої нафти». Особливість Пріттльбаха: «У нас тут вміст чистої нафти становить 45 відсотків і 55 відсотків води», — додав Бургшвайгер. Для порівняння: нафтові родовища у Швабії дають удесятеро більше рідини, але вміст чистої нафти в них становить лише сім відсотків.
Як нафта потрапила під Пріттльбах
Звідки взялася нафта? «25 мільйонів років тому між Альпами, що формувалися, і тодішньою сушею в Північній Баварії та Богемії було море, на дні якого осідали мертві риби та інші тварини», — пояснив Бургшвайгер. «Це море поступово було поховано піском, глиною та гравієм. Органічний матеріал опускався на глибину й сильно нагрівався, так утворився горючий сланець». Нафта мігрувала в пісковик прямо над ним, звідки її видобувають сьогодні. За часів Третього рейху вперше марно намагалися пробурити нафтові родовища в Передальпах. Після війни успіху досягли в Ампфінгу, у Швабії — і в Пріттльбаху. «Однак Ампфінзькі родовища у 80-ті роки через низькі ціни на сиру нафту стали неконкурентоспроможними та були занедбані», — роз’яснив Бургшвайгер.
Нафто-водяна суміш у Пріттльбаху закачується в бак із неіржавної сталі. «Ми нагріваємо трубопроводи та бак до 45 градусів, щоб суміш текла», — пояснив нам Шефер. Пріттльбахська сира нафта містить багато парафіну, який використовується, наприклад, для виробництва свічок, але в холодному стані досить в’язкий. «У баку вода осідає внизу, вона закачується назад у пласт, звідки надійшла». Зверху виділяється деяка кількість природного газу, яка на місці використовується для обігріву установки. Два-три рази на тиждень нафтовоз забирає сиру нафту й відвозить її на нафтопереробний завод. Нічого не пахне. А під блискучою чистотою бетонною плитою, на якій стоїть добувна установка, міститься піддон, який у разі аварії міг би зібрати нафту, що розлилася.
Неясно, як довго родовище ще використовуватимуть. «До подальшого повідомлення воно продуктивне», — заявив Бургшвайгер. Видобуток нафти для ONEO в будь-якому разі є застарілою моделлю. «Наша мета — розвинути родовища після вичерпання для отримання геотермальної енергії». Бо під нафтовими сланцями залягають термальні води. «Ми можемо використовувати наявні свердловини або пробурити на 400 метрів глибше, щоб досягти термальних вод». У Ландау та Ампфінгу вже реалізуються проєкти із постачання сусідніх міст геотермальною енергією. Бургшвайгер: «Остання нафта, яку ми видобуваємо, фінансує наш внесок в енергетичний перехід».
